Проект Закона Украины «О страховании» состоянием на 26 июня 2006

Проект Закону України «Про страхування»
станом на 26 червня 2006
Розділ 1
Загальні положення
Цей Закон регулює відносини у сфері страхування та перестрахування, встановлює загальні правові засади здійснення страхування та перестрахування, посередницької діяльності у сфері страхування та перестрахування, визначає завдання державного регулювання та напрямки здійснення державного нагляду за страхуванням та перестрахуванням.
Метою цього Закону є сприяння розвитку ринку страхування та перестрахування, посилення страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб.
Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування.
Стаття 1. Законодавство про страхування
1. Відносини у сфері страхування та перестрахування регулюються цим Законом, Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими Законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
2. Нормативно-правові акти Уповноваженого органу у сфері регулювання та нагляду за страховою та перестраховою діяльністю, які приймаються у відповідності до цього Закону, а також інших законів України, є обов’язковими для усіх учасників страхового ринку.
3. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то на території України застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 2. Визначення термінів
В цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
аварійні комісари – особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються Уповноваженим органом;
актуарій – це фізична особа, яка:

- здійснює діяльність в сфері страхової та фінансової математики та статистики для вирахування зобов’язань страховиків з метою забезпечення необхідного рівня платоспроможності та фінансової стійкості страховиків;

- внесена до реєстру актуаріїв в порядку, установленому Уповноваженим органом;
афілійована особа страховика - будь-яка юридична особа, в якій страховик має істотну участь або яка має істотну участь у страховику;
брокерська винагорода (комісія) – частина страхової (перестрахової) премії яку отримує страховий (перестраховий) брокер, як винагороду за консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування в тому числі щодо врегулювання збитків у частині
одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником;
брокерська угода – письмовий договір між особою, яка має потребу в страхуванні як страхувальник (страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник), і страховим та/або перестраховим брокером, який діє за рахунок та в інтересах такої особи, у якому визначаються права та обов’язки сторін, порядок унесення страхових платежів, умови здійснення взаєморозрахунків між ними, відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов зазначеного договору, інші умови за згодою сторін;
великі ризики – ризики, зазначені в пунктах 3-7, 11, 12 частини 3 статті 6 цього Закону. Великими ризиками також вважаються ризики зазначені в пунктах 14, 15 частини 3 статті 6 цього Закону, якщо страхувальник здійснює відповідну господарську діяльність та ці ризики пов’язані з такою діяльністю. Великими ризиками також вважаються ризики зазначені в пунктах 8, 9, 13, 16 частини 3 статті 6 цього Закону, якщо страхувальник відповідає як мінімум двом з наступним вимог:
а. загальна вартість активів страхувальника перевищує суму еквівалентну 6,2 млн. євро;
б. чисті активи страхувальника перевищує суму еквівалентну 12,8 млн. євро;
в. середня кількість працівників страхувальника перевищує 250 осіб протягом фінансового року;
Визначення не є коректним. По – перше, для того і створюєтьсяя глосарій, щоб в подальших статтях закону було однозначне розуміння термінів, а не навпаки. По – друге, прив’язка не повинна бути до активів, чисельності або інших валових показників тої чи іншої фірми. Прив’язка повинна бути до конкретних ризиків.
відокремлений підрозділ страховика - це підрозділ страховика, який:

1) не є окремою юридичною особою;

2) розташований поза місцезнаходженням головного офісу страховика; та

3) надає послуги в єдиному замкнутому технологічному процесі з страховиком;
Не дає необхідної характеристики. Може знаходитись в тому самому ж офісі, наприклад, київське та центральне відділення. Що таке юридична особа: право виступати в суді, право мати і ставити печатку, право проводити фінансові операції. Все це може бути у відокремленого підрозділу. Головна ознака – діяльність за чітко оформленим дорученням від страховика з питань, які цим дорученням регулюються. Плюс ознака №3, по тексту.
викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договорів страхування віднесених до галузі страхування життя, що мають накопичувальний характер. Викупна сума розраховується математично на день припинення договору страхування залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування, згідно з методикою, яка встановлюється актуарієм. Методика розрахунку викупної суми є невід'ємною частиною правил страхування, на підставі яких укладаються договори страхування, що мають накопичувальний характер, та проходить експертизу в Уповноваженому органі;
ділова репутація – підтверджені відомості про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також про професійні та управлінські здібності фізичної особи;
Ким підтверджені? На Заході існує так звана система reference, тобто коли письмово дають рекомендації ті, з ким особа працює або працював. Але не можна навіть такі суб’єктивні оцінки ставити як відображення істинної ситуації. Без чітких критеріїв розсипаються всі подальші норми в цьому законі, які обумовлюють конкретні
2
рішення та заходи уповноваженого органу, які базуються на цій нечітко визначеній репутації.
договір про надання агентських послуг (агентська угода) – письмовий договір - доручення між страховиком та страховим агентом, у якому визначаються юридичні дії, які належить учинити страховому агенту від імені та за рахунок страховика, порядок їх учинення, зокрема, порядок укладення договорів страхування, порядок перерахування страхових платежів, умови здійснення взаєморозрахунків між сторонами, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов зазначеного договору, порядок та умови виплати комісійної винагороди інші умови за згодою сторін;
застрахована особа – особа, про страхування якої страхувальником укладається договір страхування із страховиками за умови згоди такої застрахованої особи;
Не обов’язково згода у ряді випадків – діти, подарунок і т.п.
істотна участь – означає:

1) пряме або опосередковане, самостійне або спільне з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу, акцій юридичної особи; або

2) незалежно від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи;
Треба додати - урозумінні цього закону. Пункт №2 занадто суб’єктивний. Все було б нічого, якби в подальшому тексті закону істотна участь не була б базою для прийняття цілого ріду норм. При такому нечіткому визначенню – це може призвести до чиновничого свавілля. Тому пункт №2 треба виключити.
керівники юридичної особи (крім страховика) – директор (якщо виконавчий орган одноосібний), голова та члени виконавчого органу (якщо виконавчий орган колегіальний) юридичної особи, а також члени спостережної ради;
керівники страховика – члени правління, члени спостережної ради страховика та голова (директор) відокремленого підрозділу страховика;
Тут не треба всіх підряд записувати у керівники, щоб потім їх навчати та перевіряти звітки родом теща. Ознака тільки одна – ті, хто має право ставити підпис на фінансових документах та страхових договорах.
контролер – особа, що здійснює контроль;
контроль – означає:

1) пряме або опосередковане, самостійне або спільне з іншими особами володіння 50 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу юридичної особи ; або

2) можливість справляти вирішальний влив на управління чи діяльність такої юридичної особи будь-яким іншим чином;
Тут є два питання. Перше – пункт №2 знову абстракція, яка потім веде до чиновницького свавілля. Друге – треба узгодити із визначеннями, що є в законах про КРУ та Рахункову палату.
основна філія страховика нерезидента- філія страховика нерезидента, що зареєстровна на території України у формі постійного представництва та яка одержала відповідно до законодавтсва України ліцензію на здійснення страхування.
особа – фізична або юридична особа;
перестраховик – юридична особа зареєстрована за законодавтсвом України яка:

1) є фінансовою установою; та

2) отримала в установленому порядку ліцензію на здійснення перестрахування
У звязку із правом на цю діяльність іноземних осіб треба розширити перелік.
перестрахові брокери – юридичні особи у тому числі представництва юридичної особи – нерезидента, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні
3
від свого імені, і на підставі брокерської угоди в інтересах та за рахунок перестрахувальника (цедента);
перестрахування (перестрахова діяльність) - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини або всіх своїх зобов’язань перед страхувальником у іншого страховика, перестраховика, основної філії страховика нерезидента або страховика нерезидента;
перестрахувальник (цедент) - страховик, який здійснює передачу прийнятих на себе ризиків у перестрахування;
пов'язана особа страховика – означає:
1) керівники страховика;
2) власники істотної участі страховика;
3) близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої
особи, що зазначені в пунктах 1 і 2;
4) афілійовані особи страховика, керівники і власники істотної участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі;
посередництво у перестрахуванні – діяльність із ознайомлення, пропонування чи ведення іншої підготовчої роботи, що передує укладенню договорів перестрахування, або безпосередньо укладення таких договорів, або допомога у адмініструванні та виконанні таких договорів і, зокрема, у випадку наявності спору;
Треба почати із слів, що це страхова діяльність, яка пов’язана із ознайомленням ... . В цьому випадку не виникнуть у подальшому проблеми із оподаткуванням.
пруденційні нормативи – вимоги до фінансового стану страховика, що включають в себе вимоги до регулятивного капіталу, активів та резервів страховика, диверсифікації активів, порядку їх розміщення (інвестування) з урахуванням їх класифікації по якості та ліквідності та встановлюються нормативно-правовими актами Уповноваженого органу;
регулятивний капітал - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Уповноваженого органу;
Якщо хочеться давати таке визначення, то треба спочатку дати тут, а не в тексті визначення і для основного і для додаткового. Інакше це звучить як щось загадкове.
споріднена особа - юридична особа, яка має спільних зі страховиком власників істотної участі;
страхова виплата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов особистого договору страхування при настанні страхового випадку за договорами страхування передбаченими частиною 2 статті 6 цього Закону;
страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку;
страхове відшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку;
страхові агенти- фізичні особи - підприємці або юридичні особи, які діють від імені, за рахунок та за дорученням страховика (страховиків) і виконують частину його (їх) страхування, а саме роботу з пропонування страхування, з підготовки до укладання, укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, допоміжні роботи з адміністрування та виконання таких договорів, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат (страхових відшкодувань);
страхові брокери – юридичні особи (постійні представництва юридичних осіб - нерезидентів), фізичні особи - підприємці, які отримали сертифікат та включені до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів, що здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні на підставі брокерської угоди виключно в інтересах та за рахунок особи яка має потребу в страхуванні як страхувальник;
4
Не зрозуміло чого виключили право брокерів представляти інтереси страховиків. Це штучно і не відповідає практиці багатьох країн.
страхові посередники – страхові (перестрахові) брокери та страхові агенти;
страховик – юридична особа зареєстрована за законодавтсвом України яка:

3) є фінансовою установою; та

4) отримала в установленому порядку ліцензію на здійснення страхування; та
якщо інше не вказано в цьому Законі або явно не випливає зі змісту включає в себе поняття:

а. перестраховика;

б. основної філії страховика нерезидента;
страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхової виплати, страхового відшкодування), страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі;
страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування;
страховий ризик – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;
страховий тариф – ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування;
страховик нерезидент – юридична особа, зареєстровна за законодавством іноземної держави, та яка має право здійснювати страхування та/або перестрахуваня відповідно до законодавтсва цієї держави;
страхувальники – фізичні та юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до нормативно-правових актів України;
страхування (страхові послуги, страхова діяльність) – означає:

- відносини (діяльність) щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання страхового випадку або інших подій, визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів; та

- включає в себе поняття перестрахування якщо про інше не сказано в цьому Законі або явно не випливає зі змісту;
структура власності – система юридично оформленихвзаємовідносин юридичних, фізичних осіб, що дозволяє визначити всіх осіб, які мають пряму або опосередковану істотну участь в юридичній особі та відносини контролю між ними щодо цієї юридичної особи;
субординований борг - звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані зі страховика раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів;
транскордонне страхування – здійснення страхової діяльності (крім перестрахування) на території України страховиками нерезидентами без відкриття на території України основної філії шляхом укладання договорів страхування з резидентами України в тому числі через страхових посередників;
Варто у цьому визначенні передбачити і ситуацію навпаки – коли український страховик страхує за кордоном за угодою із нерезидентом.
Уповноважений орган – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; або її правонаступник, визначений відповідно до законодавства України.
5
фінансова установа – юридична установа, визначення якої надано Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року N 2664-III;
франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування;
Стаття 3. Страхова діяльність
1. Виключно наступні особи мають право здійснювати страхову діяльність на території України:

1. Страховики, які зареєстровані у формі відкриттого акціонерного товариства;

2. Основні філії страховиків нерезидентів.
Питання щодо існування страховиків у формі тільки відкритих акціонерних товариств не можно ставити сепаратно тільки для цього ринку. Спочатку повинен бути прийнятий базовий закон, який замінить закон про господарські товариства 1991 р.Там мають бути норми стосовно окремих ринків, зокрема фінансових. Тому треба написати, що така норма набуває чинності в порядку, визначеному загальним законодавством про господарські товариства.
2. Обов'язковою умовою здійснення страхової діяльності є наявність ліцензії, виданої Уповноваженим органом.
3. Особи вказані в частині першій цієї статті не мають право здійснювати іншу діяльність крім страхування.
4. Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень цього Закону.
5. Транскордонне страхування забороняється крім наступних випадків:
а. Страхування ризиків пов’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у випадку якщо об’єктом страхування є:
1. товари, які траспортуються
2. транспортний засіб, яким транспортуються товари;
3. будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з перевезеннями зазначеними вище у частині п’ятій цієї статті;
б. Перестрахування;
в. Допоміжні послуги по страхуванню.
Сюди можна було б додати і медичне страхування громадян України, що перебувають за кордоном, страхування автомобілів у системі АСМАП і т.п. Краще цю норму виписати таким чином: при погодженні правил страхування страховики зазначають в них можливість проведення транскордонного страхування, а уповноважений орган дає або ні на це згоду. При цьому транскордонного страхування з обох боків: українським страховикам на інший території через нерезидентів, а іноземцям на території України через наших страховиків.
Стаття 4. Перестрахова діяльність
6
Виключно наступні особи мають право здійснювати перестрахування на території України:

а. Страховики, які зареєстровані у формі відкриттого акціонерного товариства;;

б. Перестраховики;

в. Основні філії страховиків нерезидентів;

г. Страховики нерезиденти незалежно від наявності основної філії на території України.
Стаття 5. Посередницька діяльність у страхуванні
Посередницьку діяльність у страхуванні на території України можуть здійснювати виключно наступні суб’єкти:

1. страхові агенти;

2. страхові та/або перестрахові брокери;

3. страховики, які діють в якості страхового агента для інших страховиків;
Стаття 6. Галузі та види страхування.

1. Для організації та здійснення державного регулювання за страховим ринком страхування поділяється на галузі та види. Страхова діяльність страховика здійснюється за такими галузями страхування: страхування життя та страхування інше, ніж страхування життя.

2. Галузь страхування життя включає наступні види:
1. Страхування життя;
2. Інвестиційне страхування;
3. Пенсійне страхування;
4. Медичне страхування (безперервне страхування здоров’я).

3. Страхування інше, ніж страхування життя включає наступні види:

1.Страхування від нещасних випадків;

2.Медичне страхування;

3.Страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного);

4.Страхування рухомого складу залізниць, що покриває шкоду, завдану такому рухомому складу;

5.Страхування повітряних суден, що покриває шкоду, завдану повітряним суднам;

6.Страхування водного транспорту, (морського, річкового, озерного та інших видів водного транспорту);

7.Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу), що покриває завдану шкоду або втрату вантажу або багажу, які перевозяться, незалежно від форми транспортування;

8. Страхування від шкоди, завданої силами природи, що покриває шкоду, завдану майну, яке не належить до груп 3-7;
7

9.Страхування від іншої шкоди, завданої майну (яке не належить до страхування у пунктах 3, 4, 5, 6 або 7 частини 3 статті 6 цього Закону), градом або морозом, та іншими причинами (наприклад, крадіжкою), якщо ці причини не включено до групи 8;

10. Страхування цивільно-правової відповідальності, пов’язаної із володінням та використанням наземних транспортних засобів, включаючи відповідальність перевізника, спрямоване на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих при володінні та використанні таких наземних транспортних засобів;

11. Страхування цивільно-правової відповідальності, пов’язаної з володінням повітряними суднами і їх використанням, включаючи відповідальність перевізника;

12. Страхування цивільно-правової відповідальності, пов’язаної із володінням водного транспорту (морського, річкового, озерного та інших видів водного транспорту) та його користуванням, включаючи відповідальність перевізника;

13. Страхування цивільної відповідальності, іншої ніж передбачена пунктами 10 – 12 вище;

14. Страхування кредитів;

15. Страхування поруки та гарантії;

16. Страхування фінансових ризиків;

17. Страхування юридичних витрат;

18. Страхування надання допомоги (“асистанс”) особам, що зіткнулися з труднощами під час подорожей або поза місцем проживання.
Поскільки по видам страхування життя дається характеристика кожному із цих видів, мабуть варто давати такуж коротку характеристику і ризиковим видам, адже уже зараз при всяких перевірках та у клієнтів виникає плутанина стосовно характеру ризиків, страхових випадків, об’єктів страхування.
Стаття 7. Одночасне здійснення декількох видів страхування

1. Одночасне здійснення страхування життя та страхування іншого, ніж страхування життя, забороняється за виключенням випадків передбачених частиною другою цієї статті.

2. Страховики, які здійснюють страхування за галузю страхування життя можуть також здійснювати страхування за видами зазначеними у підпунктах 1-2 частини 3 статті 6 цього Закону.
Стаття 8. Добровільні та обов’язкові види страхування
1. Страхування може бути у добровільній та обов’язковій формах.
2. Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні норми і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування.
3. Обов'язкове страхування запроваджується з метою захисту соціально значущих майнових інтересів громадян, юридичних осіб і держави.
8
4. Види обов’язкового страхування, які запроваджуються законами України, повинні бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення видів обов’язкового страхування, що не передбачені цим Законом. В Україні здійснюється обов’язкового страхування таких ризиків:

1. Страхування цивільної авіації;

2. Особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті;

3. Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

4. Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної устновки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

5. Страухвання цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

6. Страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

7. Страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

8. Страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

9. Страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

10. Страхування професійної відповідальності страхового (перестрахового) брокера;

11. Страхування професійної відповідальності страхового агента у випадках передбачених законодавством.
Обидва види стосовно брокера та агента є надуманими. Не можуть страховики нести відповідальність фінансового за учасників договорних відносин із ними.
«Чистка» обовязкових видів проведена дещо штучно і необгрунтовано. Треба базуватись на аналізі цих видів та їх значенні.
Можна розглянути стисло кожен із видів, передбачений українським законодавством з точки зору оцінки доцільності їх запровадження, або, навпаки, виключення із переліку, або вдосконалення шляхом перебудови на іншій методологічній основі..
Авіаційне страхування, запроваджене повноцінно із 1998 року і удосконалено постановою Кабміну у 2002 р., в цілому забезпечує виконання поставлених на нього завдань, корегування можливі на рівні тарифів та страхових сум.
Це ж саме стосується і страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки. Удосконалення цього виду може лежати у площині створення цивілізованого законодавства щодо Ядерного пулу. На сьогоднішній день для членства у пулі наставлено ряд штучних бар’єрів, і тим самим обмежується залучення потужностей українського страхового ринку.
Страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за аварії при користуванні об’єктами підвищеної небезпеки , введене в дію в 2002 р., на жаль не виконує в достатній мірі свої функції через те, що відповідна постанова Уряду значно обмежила перелік цих об’єктів. Тому на державному рівні треба прийняти одне із двох рішень: або розширити перелік, включивши до нього всі можливі об’єкти, використання яких може викликати аварії, пожежі, екологічні та епідеміологічні негативні явища, або змінити логіку цього страхування, зробивши його обов’язковим не для суб’єктів господарювання, у яких є в господарстві нафтові цистерни або легкозаймисті матеріали, а для тих, хто користується цими об’єктами і постійно знаходиться у зоні ризику, незалежно від того, чи це працівник даного підприємства, чи „чужий” користувач. У першому випадку розширення сфери застосування призведе до залучення до такої „обязаловки” дуже великої кількості фірм, в т.ч. і приватних. Це позначиться на вартості продукції через
9

включення до собівартості страхових платежів, а також призведе до необхідності органам МНС весь час вести пошук таких страхувальників, у яких є у наявності такі об’єкти підвищеної небезпеки. В другому випадку також проблемою номер один буде встановлення тих, хто може бути постраждалий від об’єктів підвищеної небезпеки та запровадження механізму залучення їх до такого страхування, де без елементів примусу обійтись буде дуже важко. Але все ж таки цей шлях є більш прийнятним і цивілізованим.
Страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності в такому загальному вигляді запроваджувати не доцільно. Суб’єктами космічної діяльності можуть бути сотні підприємств, що виробляють продукцію для потреб космосу. Це також різні КБ, дослідні станції, медичні центри і т.д. Мабуть треба виходити із ризиків, які можуть бути нанесені третім особам суто космічною діяльністю, а потім уже визначати і страхове поле. Можливо, що все обов’язкове страхування зведеться до збитків від падіння космічних апаратів, бо все інше буде звичайною виробничою діяльністю, яка не може підлягати обов’язковому страхуванню. Тому цей вид потребує більш детального вивчення з точки зору виявлення особливої ризиковості від саме космічної діяльності.
Аналогічно багато питань виникає і до наступного „космічного” виду – страхування відповідальності щодо ризиків, щодо підготовкою та запуском на космодромі, а також експлуатацією космічної техніки у космічному просторі. Щодо останньої частини, то вона просто дублює попередній вид. Щодо першої частини, то мабуть треба дуже чітко обмежити коло страхових випадків, які можуть відбутися на аеродромі на предмет їх віднесення до обов’язкового страхування. Не варто, щоб туди попали всі можливі виробничі події, включаючи і розбите скло. Висновок: треба об‘єднати обидва види страхування в один під назвою - обов’язкове страхування відповідальності перед третіми особами при експлуатації космічної техніки на стадії її запуску та підготовки до запуску на космодромі, якщо в результаті такої експлуатації відбулися аварії, що призвели до суттєвих збитків. Рівень збитків треба визначити як мінімальний, після якого вступає в дію механізм обов’язкового страхування.
Страхування відповідальності морського судновласника також треба розглянути більш уважно перед тим, як запроваджувати цей вид. Таку відповідальність можна страхувати тільки тоді, коли цей судновласник одночасно виступає у ролі експлуатанта та ви користувача судна. В іншому разі , коли інша особа експлуатує судно за договором із судновласником, саме ця особа і має страхувати відповідальність, що і передбачено і про що піде мова трохи нижче. Тому цей вид як самостійний треба ліквідувати, можливо передбачивши певні особливості щодо судновласника при страхуванні відповідальності експлуатанта судна.
Багато суперечок свого часу викликав такий вид обов’язкового страхування як страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження ветеринарних препаратів, субстанцій Противники цього виду страхування, для якого в 2002 р. уже була розроблена постанова, яка пройшла всі погодження і була схвалена урядовим комітетом, але не пройшла Кабмін, як головний аргумент проти висувають те, що при введенні такого страхування будуть підвищені ціни на продовольчі товари. В той же час ситуація із пташиним грипом, падаллю із Нової Зеландії та ряд інших реальних фактів підтверджують при необхідність запровадження подібного страхування. В той же час, воно дійсно не може бути повсіместним, тобто торкатись кожної гуски, яку бабця везе на базар. Тому пропонується вдосконалити цей вид звівши його до страхування відповідальності постачальників продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій із - за меж України, а також відповідальності українських виробників, які мають певні невиконані вимоги від ветеринарної та санітарно – епідеміологічної служби (чітко встановлені цими службами).
Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті існує в Україні із 1993 року і, на жаль, існує у потворній формі, коли пасажири фактично самі себе страхують, хоча джерелом виникнення ушкоджень є управління транспортним засобом, а не поведінка пасажира. Тому стоїть завдання нарешті переробити цей вид страхування із особистого у страхування відповідальності експлуатантів транспортних засобів, що до речі уже здійснено на авіаційному транспорті
Страхування відповідальності морського перевізника – це вид страхування, який застосовується у всіх країнах і завдання полягає у тому, щоб як скоріше прийняти постанову уряду, де визначити всі головні параметри цього виду страхування.
Теж саме можна сказати і про цивільну відповідальність власників наземних транспортних засобів, де практично прийнятий весь законодавчий пакет, але не вистачає відповідного механізму контролю за наявністю полісів.
Страхування фінансової відповідальності тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи є дещо надуманим видом страхування, оскільки таку відповідальність повинне
10

гарантувати не страхування, а законодавство про банкрутство, і не тільки фінансової установи, але і будь – якої іншої установи в державі. Тому, мабуть, цей вид доцільно скасувати.
Чотири види страхування, а саме - страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів, страхування цивільної відповідальності інвестора за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров‘ю людей, за угодою про розподіл продукції, страхування цивільної відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров‘ю людини, власності та навколишньому середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів та страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров‘ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів фактично стосуються одних і тих же ризиків. Всі ці види були введені в різні роки при прийнятті різних законів. Зараз необхідно об‘єднати їх в один вид – страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання, які зберігають, використовують, транспортують в тому числі через державний кордон, утилізують, знищують пестициди, агрохімікати та інші, визначені законодавством як небезпечні, речовини.
Страхування професійної діяльності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком встановленим Кабінетом Міністрів на сьогоднішній день ще зовсім не реалізовано. Причиною цього є те, що Кабмін до сих пір не встановив перелік таких професій. Хоча високо посадовці часто висловлювались про необхідність компенсації втрат при некваліфікованій медичній допомозі, відшкодування збитків за наслідками діяльності реєстраторів, нотаріусів, ріелторів та ряду інших професій до створення конкретного механізму справа не доходить. Причиною цього є проблема встановлення системи обов’язковості, а саме – за які кошти буде проводитись це страхування6 власні чи корпоративні, чи не буде вимагати страхова компанія по регресу повернення частини страхового відшкодування, яким чином встановлювати де є елементарна помилка, а де діють чинники, пов’язані із чисто об’єктивними ризиками, що ґрунтуються на загальній невивченості проблеми (наприклад, недостатні наукові знання про ту чи іншу хворобу), збігом обставин, збоєм техніки (наприклад, комп’ютерних баз даних), форс мажорними обставинами і т.п. Все вище зазначене не знімає гостроти та актуальності цього питання. Кабміну із залученням галузевих фахівців треба опрацювати кожну професію, що несе об’єктивний ризик збитків для третіх осіб, та затвердити відповідні постанови по регуляції такого страхування. Воно повністю відповідає досвіду розвинутих країн, а також має велике соціальне значення – дозволяє отримати компенсацію в разі негативних наслідків роботи тих чи інших уповноважених осіб.
Страхування відповідальності власників собак хоча і звучить дещо екзотично, проте в наших умовах має право на застосування, хоча і в обмежених масштабах. Справа в тім, що на відміну від розвинутих країн, де питання утримання домашніх тварин вирішено на законодавчому рівні через прийняття низки правил та інструкцій, порушення яких чітко карається правоохоронцями, у нас це питання потребує подальшого розвитку і вдосконалення. Система норм, що регулюють утримання собак, фактично не діє, а ефективного механізму впливу на власників не має. При цьому у великих містах напади на людей стали непоодинокі і проблема виливається у сотні тисяч гривень додаткових збитків для постраждалих. Тому до створення цивілізованих умов утримання домашніх тварин варто, щоб існував „не дуже цивілізований” вид обов’язкового страхування. Однак він потребує удосконалення с точки зору, по – перше, створення механізму, що не дозволяє ухилятись власникам визначених порід від страхування, а по – друге, більшої інформованості населення про таке страхування з метою отримання необхідних компенсацій в разі страхових випадків.
Страхування власників зброї за 4 роки свого існування довело свою необхідність і, з нашої точки зору, не потребує суттєвого вдосконалення крім більшої інформованості населення. Невеликий розмір страхового платежу – 17 гривень на рік не є великим тягарем для досить небідних мисливців, але дає змогу компенсувати втрати при нещасних випадках.
Страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, яку може бути заподіяно життю, здоров‘ю та майну туриста має ряд проблем методологічного характеру, що не дозволяє запровадити цей вид уже на протязі ряду років. Суб’єкти туристичної діяльності, до яких відносяться тур фірми та тур оператори, не мають безпосереднього відношення і значить не несуть відповідальності за ризики, пов’язані із втратами життя, здоров‘я та майна туристів. Їх відповідальність обмежується доставкою до місць відпочинку, забезпеченню відповідності умовам, що зазначені в договорі на туристське обслуговування, поверненню додому. Хіба може страхувати свою відповідальність тур фірма, яка виконала всі умови договору перед туристом, за те, що він заплив далеко. Тому формулювання цього виду не відповідає тим ризикам, які зазначаються. Ще однією проблемою є ситуація, коли суб’єкт туристичної діяльності, не визначений. Багато туристів не пов’язані із тими чи іншими суб’єктами (подорожують самостійно), хоча саме у цієї категорії
11

рівень ризиковості набагато вище, ніж у тих за кого відповідає тур оператор. В той же час обов’язкове страхування в системі туризму і відпочинку має достатньо аналогів у світовій практиці. Але при цьому воно не базується на штучних нормах, пов’язаних із суб’єктами, які до самих ризиків не мають ніякого відношення. В нашому законодавстві також варто внести зміни направлені на залучення до цього страхування тих суб’єктів, які є найбільш ризиковими у туризмі. Сюди можуть бути віднесені альпіністи, спелеологи, групи дитячого туризму, маршрути підвищеної складності і т.п. Страхування може бути як особисте, так і відповідальності в залежності від того, які особливості контингенту туристів або маршруту.
Страхування відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду третім особам унаслідок проведення вибухових робіт є самим новим видом обов’язкового страхування, введеним тільки в 2005 р. Зазначений вид є класичним і потребує якнайскорішого вирішення шляхом прийняття відповідної постанови Уряду.
Такі види особистого страхування, що належать до третьої групи, як страхування медичних та фармакологічних працівників на випадок інфікування вірусом СНІД, страхування працівників, що беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та страхування медичних та інших працівників закладів охорони здоров‘я на випадок захворювання на інфекційні хвороби є типовими для розвинутих країн і їх застосування не викликає окремих зауважень та коментарів.
Інша справа це страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони та особливо членів добровільних пожежних дружин. Якщо щодо відомчої та сільської пожежної охорони ще можна застосувати страхування у формі обов’язкового, то добровільні дружини мають добровільно забезпечувати себе відповідним захистом. Обов’язкове страхування виступає тут в ролі певного анахронізму початку 90 –х, коли поняття приватних і суто державних інтересів не завжди можна було чітко ідентифікувати. Навіть стосовно відомчих дружин, то це також приватна справа приватних фірм, які повинні забезпечити відповідний захист для них, включаючи добровільне страхування. Тема сільських дружин потребує окремо вивчення. В цілому цей вид має бути скасований із умовою окремого вирішення питання щодо сільських пожежників.
Страхування спортсменів вищих категорій в умовах комерціаналізації спорту також має здійснюватись на добровільній основі. Це мають робити чи спортсмени особисто, чи спортивні клуби, чи навіть держава. Але обов’язкове страхування тут уже не дуже доречне.
Страхування життя та здоров‘я спеціалістів ветеринарної медицини можна застосовувати як обов’язкове тільки в тому разі, якщо сюди будуть попадати не всі ті, хто має диплом ветеринарного лікаря, а хто безпосередньо працює із небезпечно хворими тваринами. Причому із цього переліку мають бути вилучені ветеринарні лікарі, що ведуть приватну практику. Тобто діюча постанова потребує деякого оновлення та удосконалення.
Страхування життя та здоров‘я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи не має жодного обґрунтування і підлягає вилученню із переліку обов’язкових видів тим більше, що воно так і не було впроваджено у практику.
Особливе місце в загальному переліку займає обов’язкове медичне страхування. Світовий досвід має різні приклади поєднання трьох форм фінансового забезпечення медичного обслуговування населення: чисто бюджетного фінансування медицини, медичного страхування шляхом створення соціальних фондів та медичного страхування за участю страхових компаній. Наприклад, у Великобританії, Швеції, Португалії медичне обслуговування здійснюється в основному за рахунок бюджету. Навпаки, у Франції та Нідерландах медицина ґрунтується на системі обов’язкового страхування. В таких же країнах, як, наприклад, Німеччина або Бельгія превалює система соціальних фондів. В Україні всі проекти законодавчих актів стосовно страхової медицини як правило принцип обов’язковості прив’язували тільки до соціальних фондів, а для комерційного страхування через страхові компанії відводили тільки добровільне страхування. Такий концептуальний підхід ґрунтувався на недовірі до страховиків, які були учасниками „трастових” подій 90 –х років. Ситуація кінця 2000 –х уже корінним чином відрізняється від попередньої. Страхові компанії зміцніли, а система соціальних фондів, навпаки, зараз лежить досить тяжким тягарем над підприємцями, маючи великий бюрократичний апарат та непомірні витрати. Тому необхідний перегляд концепції медичного страхування, де місце страховика мають зайняти професіонали – спеціалізовані страхові компанії із певним досвідом роботи в добровільній страховій медицині та особливими умовами по формуванню резервів. Головне це прописати ефективні правила гри – умови здійснення цього страхування, де важливе місце мають посісти умови нагляду за роботою страховиків. Також є проблеми у питаннях взаємодії страховиків з медичної системою, внесення страхових платежів за деякі категорії населення, які фінансуються іншими інституціями, проведення виплат, розробка базової програми та ряд інших. Але всі проблеми мають бути як най скоріше вирішені, оскільки реалізація обов’язкового медичного
12

страхування – це задача, яка не терпить зволікання і має бути втілена у практику самим найближчим часом.
Суттєвого вдосконалення потребує також введене у 2002 р., але ще фактично не впроваджене повсемістно страхування врожаю сільськогосподарських культур. В моделі, що застосовується в теперішній час, в основу покладений розрахунок, що базується на порівнянні із середнім за п’ять років рівню врожаю. Його застосування на жаль викликає велику недовіру з боку страховиків, які не мають змоги перевірити достовірність таких цифр. Тому вони і не проявляють бажання займатися цим видом страхування у „відкритому” режимі, без долучення дотацій із бюджету. На нашу думку, доцільно змінити принцип оцінки розміру збитків від настання страхової події. Зокрема, може бути розглянутий варіант, коли виплати здійснюються в межах страхової суми, яка б визначалась як різниця між сукупними витратами сільгоспвиробника та його доходами, тобто була б адекватна розміру отриманих збитків за результатами роботи за рік. Питання вдосконалення методології цього виду страхування має бути здійснене до початку сільгоспсезону 2007, щоб в новому році воно уже могло повноцінно працювати.
Чекає свого запровадження і такий всеохоплюючий вид страхування, як страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкоджень внаслідок стихійних лих або техногенних катастроф та дій третіх осіб. Проблемою для його запровадження є дуже великий рівень збитків, який не підсилий на сьогоднішній день страховому ринку, а також велика ймовірність настання страхових випадків (статистика свідчить про їх настання 3 -4 раз на рік у ареалах, що охоплюють в середньому 5 -6 областей). В той же час можна було б починати запровадження цього виду із компенсації частини збитків, зокрема вартості самих робіт без оплати вартості проводів (дроту). Або брати до уваги тільки стихійні лиха загальнодержавного масштабу. В будь – якому випадку цей вид страхування заслуговує на велику увагу, оскільки має суттєве значення для економіки та соціального благополуччя держави в цілому. Необхідно перейти від розмов та почати його поступово впроваджувати.
Страхування засобів водного транспорту викликає великі заперечення якщо розглядати всі можливі такі засоби. В умовах ринкової економіки кожен власник сам може вирішувати страхувати йому свою яхту чи ні. Цей вид страхування може бути впроваджений для невеликої кількості морських суден, які мають якесь стратегічне значення для держави (при цьому мова звичайно не йде про військові судна), наприклад, наукові кораблі, китобійні і т.п.. Якщо такі ще залишилися, Мінтранс має надати відповідний перелік критеріїв, за якими судна можуть бути охоплені цим видом страхування.
Страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції в певній мірі захищає інвесторів і має бути впроваджене. Хоча бажано встановити термін для запровадження такого страхування, оскільки на відповідній стадії розвитку потреба в цьому виді відпаде.
Також на сьогоднішній день має важливе значення і страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу. І тут варто най скоріше впроваджувати цей вид із визначенням терміну його застосування.
Страхування об’єктів космічної діяльності як земної так і космічної інфраструктури має місце для впровадження, оскільки Україна входить до досить невеликої в світі групи космічних держав і має унікальне обладнання, для відновлення якого потрібні величезні кошти. В той же час при впровадженні цього виду виникає проблема, пов’язана із тим, що всі фахівці, що розуміються на обладнанні для цієї галузі , як правило працюють в ній же самій. Тому дуже важко знайти незалежних спеціалістів, які б могли неупереджено скласти список тільки такого обладнання, яке є унікальним виключно для космосу, а не відноситься до загально виробничого. Інакше страховий ринок просто не зможе взяти на себе всі заводи, що хоч щось роблять для космосу.
Страхування тварин на випадок загибелі, знищення та вимушеного забою від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків є видом, що потрапив до цього переліку завдяки аграрному лобі і який зовсім не відповідає вимогам часу. Фактично був відтворений вид обов’язкового страхування, який існував за радянських часів, коли таким чином держава намагалась підтримати сільське населення. Сьогодні цей вид у вигляді обов’язкового є явним анахронізмом і підлягає відміні.
Страхування предмету іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування навряд чи доцільно було включати до розряду обов’язкових. Скоріше його варто було застосовувати як обов’язкову умову тим банкам або іншим іпотекодержателям, які видають кредити під заставу у формі іпотеки. Принаймні це б відповідало ринковим умовам. Тому доцільно цей вид було б вивести із переліку обов’язкових, а рекомендувати для застосування як обов’язкову умову при наданні кредитів.
Страхування будівельно – монтажних робіт забудовником при застосування фінансово – кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю також не має достатнього методологічного обґрунтування. В страховій термінології до будівельно – монтажних
13

ризиків відноситься цілий комплекс таких ризиків, де далеко не всі можна віднести виключно до майнових. В той же час автори закону, коли визначали такий вид обов’язкового страхування, мабуть мали на увазі тільки незавершене будівництво та обладнання на новобудовах. Чому воно повинно страхуватись обов’язково і від яких ризиків не дуже ясно. В принципі це є форма звичайної ринкової угоди між двома суб’єктами, із яких один замовив, а інший береться побудувати. Так само можна розглядати і відносини в ательє із пошиття одягу, коли хтось замовив костюм, а ательє його шиє. Але в цьому випадку ніхто не вимагає страхувати розкроєний матеріал. Тому проводити страхування свого майна чи ні – це добровільна справа забудовника. Введення ж „обязаловки” призведе до зростання і так уже роздутих цін на нове житло за рахунок включення до них витрат на страхування. Інша справа, якщо даний вид страхування розглядати під кутом страхування відповідальності фінансової установи за виконання своїх зобов’язань перед інвесторами. До речі такий вид був у переліку і в кінці 2005 р. як раз перед скандалом із „Еліта – центром” був несподівано виключений із нього. Чому Верховна Рада пішла на такий крок зараз важко встановити, але відновити його замість будівельно – монтажних робіт було б дуже доцільно. Тобто страхувати не недобудовані бетонні конструкції, а відповідальність тих, хто бере зобов’язання прийняти гроші інвесторів, та побудувати житло.
Страхування майна , переданого в концесію є відносно новим видом обов’язкового страхування, але його введення було б цілком логічним та виправданим. Передача майна у концесію є у певній мірі ризиком для власника, у даному випадку держави. Тому власник може вимагати, щоб концесіонер зробив таке страхування на його (власника) користь. Важливе значення тут буде мати про писання умов такого страхування, що має зробити Кабмін своєю постановою.
Таким чином, аналіз видів обов’язкового страхування, що зараз включені до такого переліку, дозволяє зробити висновок, що в такому вигляді масив обов’язкового страхування застосовуватись не може. Згідно наших висновків, про які зазначалось вище, із 39 видів, що на сьогоднішній день визначені законодавством, 8 пропонується зовсім скасувати, 16 – суттєво переробити, змінивши у ряді випадків методологічну базу під ними або об’єднавши декілька видів в один, і тільки 15 – залишити, удосконаливши у ряді випадків розміри тарифів, страхових та умов впровадження.
Не дивлячись на достатньо великий перелік видів обов’язкового страхування, що передбачений діючим законодавством, доцільно було б розглянути питання щодо запровадження ряду нових видів.
Уже багато років іде обговорення питання щодо забезпечення елементарних гарантій прав громадян України, що виїжджають на роботу за кордон. Враховуючи те, що навіть по приблизним оцінкам таких громадян зараз не менше, ніж 4 млн. чол.., виникає питання чи існує ефективний механізм відшкодування збитків, пов’язаних із втратою життя та здоров‘я цих людей. Адже відомо, що можливі напади на них, що спричиняють травми, каліцтво, втрату майна і навіть смерть. Тому держава має поставити як необхідну умову кожному, хто виїжджає на заробіток, а більше навіть тим фірмам, хто відправляє людей на заробітки, застрахувати ці ризики (в ряді випадків на користь своїх родичів). Враховуючи, що цей контингент представляють як правило незаможні люди, сплату страхових платежів можна передбачити щоб здійснювалась поступово у вигляді, наприклад, квартальних внесків. Але кожен наш громадянин був чітко впевнений, що при попаданні у скрутну ситуацію, можна розраховувати на відповідну компенсацію. Цей вид страхування можна було б визначити як обов’язкове страхування життя, здоров‘я та майна осіб, що працюють на довгостроковій основі за кордоном. До речі за ініціативою СБУ введення такого виду страхування уже опрацьовувалось в Україні в 90 –і роки.
Не дивлячись на ряд спроб ще починаючи із 90 –х років не вдалося впровадити на Україні також обов’язкове страхування зовнішньоекономічних ризиків і, зокрема, страхування втрати доходів інвесторів від ризиків політичного характеру та ризиків, що викликані масштабними кризовими явищами в економіці. До останніх можна віднести такі процеси як дефолти, різка зміна обмінного курсу валюти, а до перших зміна законодавства стосовно умов діяльності інвесторів, включаючи податкову систему, трудове законодавство та ряд інших моментів. Обов’язкове страхування тут потрібне, оскільки саме держава має гарантувати виплату відшкодування при зміні вищезазначених чинників.
Аналогічна ситуація щодо довгого обговорення, але відсутності конкретних заходів спостерігається і по екологічному страхуванню. На початку 90 – х навіть Урядом розглядався проект закону про цей вид страхування. Ясно, що введення екологічного страхування як повсемістно обов’язкового не є виправданим з точки зору можливого зростання цін на продукцію та послуги. В той же час було б доцільно ввести обов‘язкове страхування в разі впровадження проектів, де можливі негативні екологічні наслідки. У такій формі даний вид страхування міг би застосовуватись тільки у виключно важливих для економіки та суспільства випадках.
14

Однією із найбільш болючих соціальних проблем в Україні є наявність великої кількості дітей – сиріт, а також дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав. На сьогоднішній день в дитячих будинках та установах подібного типу перебуває близько 100 тис. дітей.
Відповідно до українського законодавства держава бере на себе всю відповідальність за утримання цих дітей до 18 років, а також гарантує їм отримання житла по досягненні цього віку. Виконання цього зобов’язання ускладнюється дефіцитом коштів у державному бюджеті, що часто не дозволяє вчасно забезпечити житлом. Для вирішення цього питання можна було б запровадити обов’язкове страхування життя та здоров‘я дітей –сиріт на період від народження (а також 1- 5 віку) до досягнення повноліття. Починаючи із 2007 року із державного бюджету можуть виділятися кошти, наприклад, 5 000 - 10 000 грн. на рік на одну дитину віком від 1 до 5 років, які будуть щорічно накопичуватись, заробляючи додатковий дохід, та до 18 років забезпечать отримання суми на рівні в середньому 150 000 грн. Цих коштів буде достатньо для придбання квартири та певної матеріальної підтримки. Крім того, таке страхування буде передбачати оплату лікування дітей в разі захворювань тяжкими хворобами, або їх інвалідності. Кошти, що виділяються на кожну дитину, мають накопичуватись на індивідуальних рахунках, відкритих на цих дітей. При цьому має бути запроваджений ефективний механізм управління активами, щоб гроші „працювали” та забезпечували отримання додаткових доходів. Зокрема, держава під свої гарантії може випустити спеціальні облігації, які забезпечать акумулювання коштів у житлове будівництво. Побудоване житло частково буде надаватись державою дітям – сиротам, що досягнуть 18 – річного віку у найближчі роки, а частково продаватися на ринку, що забезпечує приріст доходів. Тим самим досягається соціальна мета – з‘являються додаткові кошти для тих дітей, які уже не зможуть бути охоплені таким страхуванням. Також вирішується суто економічне питання – активи направляються у високоліквідну галузь із високим рівнем рентабельності.
Якщо проаналізувати статистику різних аварій, то кидається в очі зростання кількості таких випадків, що виникають у зв’язку із порушеннями норм і нормативів у проектно – будівельній сфері. Багато власників як приватних квартир та будинків, так і юридичних осіб беруться переробляти житлові та нежитлові приміщення, корегуючи затверджені проекти. Для органів, що здійснюють контроль у будівництві та архітектурі, часто дуже важко провести експертизу змін до проектної документації, оскільки це фактично означає для них розробку нового проекту. В той же час не є доцільною практика постійної відмови тим, хто подає на погодження зміни до проектної документації через велику роботу із перевірки таких змін. Адже такі зміни часто викликані життєвою необхідністю щодо покращення умов перебування, удосконалення офісної площі, сприяння встановленню сучасної системи комунікацій, тощо. Тому уже неодноразово лунали пропозиції щодо введення обов’язкового страхування відповідальності щодо зміни попередньо затверджених проектів та перебудови приміщень згідно таких змін. Таке страхування дозволить компенсувати збитки при виникненні аварій як наслідок вище описаної перебудови.
Потребує нарешті свого вирішення і такий вид обов’язкового страхування як особисте страхування ряду ризикових професій за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів. Сюди слід включити такі професії, які обов’язково страхуються в багатьох країнах світу, як рятівник в гірських та водних умовах, водолаз, ті, хто працює в умовах підвищеного рівня радіації, токсичності, тиску, загазованості, тощо.
5. Для здійснення обов'язкового страхування Уповноважений орган встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.
Ліцензія на окремі види обов’язкового виду страхування не видаються. Страхова діяльність за обов’язковими видами страхування здійснюються в рамках ліцензії на види страхування передбачені статтею 6 цього Закону.
Страховик має право здійснювати обов’язкові види страхування у випадку:
а. наявності ліцензії на вид страхування передбачений статтею 6 цього Закону, якщо ризики за відповідним видом страхування відповідають ризикам за відповідним обов’язковим видом страхування;
б. наявності досвіду роботи за відповідним добровільним видом страхування не менше двох років.
15
Норма абсолютно не зрозуміла. Якщо не має прямої відповідності(в авіаційному страхуванні, наприклад,)? Хто буде весь час відслідковувати досвід двох років? По – моєму старий підхід більш раціональний.
6. Обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється окремим законом.
7. Характеристику та класифікаційні ознаки видів страхування визначає Уповноважений орган.
Тільки по добровільним, а по обов’язковим – постанови Кабміну.
Стаття 9. Учасники страхового ринку
1. Учасниками страхового ринку є:
а. страховики, перестраховики та основні філії страховиків нерезидентів;
б. страхові посередники;
в. Страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі, особи призначені до страхової виплати (виплати страхового відшкодування) особи згідно умов договору страхування або законодавства;
г. Актуарії;
д. Аудитори;
е. Об’єднання страховиків.
2. Учасники страхового ринку є об’єктом наляду Уповноваженого органу.
Стаття 10. Страхування іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб
Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на захист майнових інтересів через страхування нарівні з громадянами і юридичними особами України.
Розділ 2
Страхування життя
Стаття 11. Страхування життя
1. Страхування життя - це вид особистого страхування, до якого відноситься:
1) страхування, яке передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у випадку смерті застрахованої особи та (або) дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору, та (або) настання події в житті застрахованої особи, передбаченої у договорі страхування (взяття шлюбу, народження дитини);
16
2) ануїтетне страхування, яке передбачає обов’язок страховика здійснювати регулярні, послідовні страхові виплати згідно з договором страхування у випадку смерті застрахованої особи та (або) досягнення застрахованою особою віку, визначеного договором страхування, та (або) вступу застрахованої особи до учбового закладу.
Варто, мабуть, назвати це як два способи виплат. Бо перед цим були галузі, а ці два підходи як більш низький рівень класифікації.
Додатково може бути передбачено право страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, або захворювання застрахованої особи.
2. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). Страхові виплати у вигляді ануїтету можуть здійснюватися довічно або протягом визначеного у договорі страхування строку.
3. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого передбачається здійснення регулярних, послідовних страхових виплат (ануїтету). У цьому випадку договором страхування встановлюється розмір регулярних, послідовних страхових виплат та їх періодичність.
4. Зазначена у договорі страхування життя ставка інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних.
Договорами страхування життя, які мають накопичувальний характер (договори, які передбачають ризик дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування або настання події, передбаченої у договорі страхування (взяття шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу), або досягнення застрахованою особою визначеного договором віку, або ризик довічного страхування життя на випадок смерті), обов’язково передбачається збільшення розміру страхових сум та (або) розміру страхових виплат на додаткові суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя. При цьому, в таких договорах страхування життя повинні бути зазначені умови виплати додаткових сум (бонусів).
Розподіл частини отриманого інвестиційного доходу, яка використовується для нарахування додаткових сум (бонусів), між договорами страхування життя здійснюється страховиком пропорційно до суми математичного резерву за кожним договором страхування, яким передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на додаткові суми (бонуси).
5. Частина отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя, яка використовується страховиком на ведення справи, не може перевищувати 15% отриманого інвестиційного доходу. Частина отриманого інвестиційного доходу, що залишилась після відрахування страховиком частини отриманого інвестиційного доходу на ведення справи, обов’язково відраховується страховиком в математичні резерви та використовується для нарахування інвестиційного доходу за ставкою, зазначеною у договорі страхування, а також, якщо це передбачено договором, для індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції та для нарахування додаткових сум (бонусів).
17
6хової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування. . Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика).
7. Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання не можуть бути ним у подальшому зменшені в односторонньому порядку.
Страховики зобов’язані один раз на рік повідомляти страхувальників та застрахованих осіб у письмовій формі про розмір страхової суми та суму бонусів, на які вони мають право відповідно до укладених договорів страхування.
8. У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.
9. Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, стра
10. Страховики зобов’язані вести облік резервів окремо за ризиками дожиття та ризиками настання смерті.
11. Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.
Стаття 12. Інвестиційне страхування.
1. Інвестиційне страхування - це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити по закінченню строку дії договору страхування або під час дії договору страхову виплату або страхові виплати, розмір яких залежить від результатів розміщення коштів страхувальника (страхових внесків) за договором страхування в інвестиційних фондах.
Фактично запроваджується особливий вид венчурного страхування, коли не фіксується розмір страхової суми. Цей тип страхування дуже нагадує так зване страхування життя початку 90 – х років, коли виголошувались величезні проценти і населення несло великі гроші. Потім багато цих страховиків оголосили, що вони не можуть здійснювати виплати через низьку доходність їх інвестицій і зразу почалися трастові скандали. Ризиковість даного виду є ще і тому, що фактично зникає диверсифікація при розміщенні резервів. Всі вони направляються тільки до одного виду активу – інвестиційних фондів. Фактично цей вид не є страхуванням. Це є бізнес інвестиційних фондів, який прикритий тим, що страховики по страхуванню життя не платять податки. Тобто це намагання через закон про страхування протягти схему відходу від оподаткування.
2. Право на здійснення інвестиційного страхування можуть отримати страховики, які мають:
18
а. ліцензію на провадження діяльності, пов'язаної із страхуванням життя;
б. актуаріїв, які відповідають вимогам законодавства, що виконують актуарні розрахунки, або укладені з такими актуаріями договори;
в. сертифікованих фахівців у своєму штаті, які виконують операції з управління коштами страхових резервів з інвестиційного страхування.
3. Страхові внески, які отримують страховики за договорами інвестиційного страхування, використовуються ними для придбання паїв або розрахункових одиниць (юнітів) у інвестиційних фондах за ціною, яка існує на момент їх купівлі. Ціна розрахункових одиниць (юнітів) прямо відображає вартість активів інвестиційного фонду.
Розмір страхової суми (страхової виплати) або викупної суми за договором інвестиційного страхування залежить від вартості юнітів, які страховик придбав у інвестиційного фонду, на момент здійснення виплати.
4. Кошти страхових внесків (премій, платежів), які надходять до страховиків за договорами інвестиційного страхування, розміщуються страховиками у спеціально створені ними інвестиційні фонди або у диверсифіковані інвестиційні фонди.
Це є методично невірний підхід, коли одна ризикова установа створює ще одну ризикову установу. Тим більше, що інвестиційні фонди – це особливий вид діяльності, який має своє законодавство, правила гри і професійних учасників.
5. Вимоги до інвестиційних фондів, які спеціально створюються та управляються страховиками, встановлюються Уповноваженим органом за погодженням з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
6. Для розміщення страховиками коштів страхових внесків у спеціально створені ними інвестиційні фонди страховики зобов’язані розробити спеціальні умови для інвестиційних програм страхування, які є невід’ємною частиною правил та договору страхування.
Інвестиційні програми страхування містять правила функціонування спеціально створених страховиками інвестиційних фондів та способи тарифікації їх розрахункових одиниць.
Вимоги щодо змісту спеціальних умов для інвестиційних програм страхування встановлюються Уповноваженим органом.
7. Страховик зобов’язаний встановити перелік інвестиційних фондів, до яких будуть направлятися кошти страхових внесків за договорами інвестиційного страхування для їх подальшого інвестування в активи цих фондів. Рішення про вибір інвестиційного фонду (інвестиційної програми) приймається страхувальником згідно з встановленим страховиком переліком інвестиційних фондів.
8. Умовами договору інвестиційного страхування має бути передбачено страхування ризику дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору із виплатою страховиком страхової суми або до встановлених протягом дії договору строків із здійсненням страховиком періодичних страхових виплат.
19
9. Договорами інвестиційного страхування обов’язково передбачається встановлення мінімальної гарантованої страхової суми на випадок смерті застрахованої особи під час дії договору страхування. Вимоги до розміру мінімальної гарантованої страхової суми на випадок смерті застрахованої особи встановлюється Уповноваженим органом.
Тут краєугольним моментом є: чи ця мінімальна страхова сума не є меншою від коштів, що внесла людина за весь час договору. Якщо мішальна страхова сума менше ніж внески людини, то це уже „трастова рулетка”, а не страхування життя.
10. Додатково умови договору інвестиційного страхування можуть передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, або захворювання застрахованої особи.
11. Договори інвестиційного страхування можуть укладатися на визначений строк або довічно, але у будь-якому випадку на строк не менший ніж п’ять років.
12. Страховик зобов’язаний один раз на рік направляти страхувальникам та застрахованим особам повідомлення про результати інвестування коштів резервів за договорами інвестиційного страхування.
Вимоги щодо форми та змісту повідомлення про результати інвестування коштів резервів за договорами інвестиційного страхування встановлюються Уповноваженим органом.
13. У системі персоніфікованого обліку застрахованих осіб страховик зобов'язаний відкрити індивідуальний рахунок кожній застрахованій особі.
Порядок ведення та вимоги до персоніфікованого обліку застрахованих осіб за договорами інвестиційного страхування визначаються Уповноваженим органом.
14. Страховик не має право надавати будь-які кредити (позики) за рахунок коштів страхових резервів за договорами інвестиційного страхування.
15. Вимоги щодо оцінки та розміщення коштів резервів, розрахункової одиниці, викупної суми, витрат страховика, які пов’язані з управлінням розрахунковими одиницями, а також вимоги щодо платоспроможності, звітності та реклами страховика, що здійснює інвестиційне страхування, встановлюються Уповноваженим органом.
16. У рамках здійснення інвестиційного страхувння страховики зобов'язані:
1) переоцінювати паї в інвестиційних фондах фондах не рідше одного разу на місяць;
2) публікувати в офіційному друкованому виданні Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та на своєму офіційному сайті відомості про вартість таких паїв інвестиційних фондів без затримки після їхнього визначення;
3) складати та публікувати річну та шестимісячну звітність про такі інвестиційні фонди.
17. Договір інвестиційного страхування повинен містити такі положення:
1) перелік інвестиційних фондів, що пропонуються;
2) правила визначення виплат та викупної суми, строки обміну паїв інвестиційних фондів на грошові кошти та здійснення виплат;
20
3) регламент здійснення інвестицій в інвестиційні фонди, із зазначенням, зокрема, категорій активів, що належать таким фондів, критеріїв вибору активів, а також принципів їхньої диверсифікації та інших інвестиційних обмежень;
4) правила та строки оцінки паїв в інвестиційних фондах;
5) правила визначення суми витрат та всіх інших платежів, що вираховуються зі страхових премій які відвовідають вартості придбаним паям інвестиціних фондів;
6) правила та строки придбання паїв інвестиціних фондів за рахунок страхових премій.
Це дуже небезпечний вид, який призведе до нових трастових скандалів.
Стаття 13. Пенсійне страхування
1. Пенсійне страхування складається з:
а. добровільного пенсійного страхування;
б. страхування довічної пенсії, яке здійснюється страховиками у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за рахунок коштів Накопичувального пенсійного фонду.
Також треба додати і страхування довічної пенсії у системі недержаних пенсійних фондів.
Страхування довічної пенсії за рахунок коштів Накопичувального пенсійного фонду здійснюється страховиками з урахуванням вимог Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
2. Підставами для отримання ліцензії на здійснення добровільного пенсійного страхування є відповідність документів, що подаються страховиками, ліцензійним умовам, які встановлюються Уповноваженим органом.
Право на здійснення добровільного пенсійного страхування можуть отримати страховики, які мають:
а. ліцензію на провадження діяльності, пов'язаної із страхуванням життя;
б. інформаційну систему, необхідну для ведення персоніфікованого обліку застрахованих осіб щодо яких укладено договори пенсійного страхування;
в. резервний фонд, сформований в повному обсязі відповідно до законів України, що регулюють діяльність господарських товариств;
це неконкретно6 які вимоги7 які закони?
г. актуаріїв, які відповідають вимогам законодавства, що виконують актуарні розрахунки, або укладені з такими актуаріями договори;
д. сертифікованих фахівців у своєму штаті, які виконують операції з управління страховими резервами з пенсійного страхування.
3. Страхувальниками за добровільним пенсійним страхуванням можуть бути роботодавці, які укладають договори страхування на користь своїх працівників, з дотриманням умов, визначених цією статтею, та фізичні особи, які досягли вісімнадцятирічного віку або не досягли цього віку, але працюють за наймом чи провадять іншу не заборонену законодавством діяльність, пов’язану з отриманням доходу, та укладають договори страхування на свою користь або на користь третіх осіб за їх згодою.
21
4. Пенсійний вік, який визначається у договорі добровільного пенсійного страхування за письмовою заявою застрахованої особи, може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років. Пенсійний вік, визначений у договорі добровільного пенсійного страхування, може бути змінено за домовленістю сторін з внесенням у договір страхування відповідних змін. Застрахована особа має право відмовитися від визначеного нею пенсійного віку та змінити його на інший шляхом подання про це заяви страховику не пізніше ніж за 15 робочих днів до настання визначеного нею пенсійного віку.
Стаття 14. Договір пенсійного страхування
1. Добровільне пенсійне страхування працівників здійснюється роботодавцем-страхувальником шляхом укладення договору добровільного групового пенсійного страхування. Невід’ємною частиною договору добровільного групового пенсійного страхування є список застрахованих осіб.
А фізична особа що не укладає договір пенсійного страхування? Ттреба редакційні зміни – указати про обидва договори (груповий та індивідуальний) та зазначити їх особливості.
2. Договори добровільного групового пенсійного страхування можуть передбачати обов’язок сплати страхового внеску за договором як страхувальником, так одночасно страхувальником та застрахованими особами в певній пропорції. При цьому, застрахована особа має повне право на перехід до неї страхових резервів, сформованих за груповим договором у частині, що відповідає частці страхових внесків, сплачених застрахованою особою за цим договором.
3. У разі реорганізації роботодавця обов’язки щодо сплати страхових внесків за укладеним ним на користь працівників договором добровільного групового пенсійного страхування передаються його правонаступникові.
4. У разі припинення сплати страхових внесків за договором добровільного групового пенсійного страхування через припинення трудових відносин між застрахованою особою та роботодавцем-страхувальником застрахована особа має право взяти на себе обов’язки страхувальника шляхом укладення із страховиком договору добровільного пенсійного страхування, а також внесення у договір групового страхування відповідних змін.
5. У разі припинення чи порушення страхувальником строку сплати страхових внесків або сплати їх страхувальником у меньшему розмірі за договором добровільного пенсійного страхування страховик має право здійснити зменшення (редукування) розміру страхових виплат та вносить відповідні зміни до такого договору, про що повідомляється страхувальнику.
6. Договір добровільного групового пенсійного страхування припиняє свою дію після виконання зобов’язань страховика по відношенню до всіх застрахованих осіб, зазначених у договорі.
7. За договорами добровільного пенсійного страхування страховиками здійснюються регулярні, послідовні виплати обумовлених у договорі страхування сум (ануїтетів).
22
8. Страховики можуть здійснювати такі види страхових виплат за договорами добровільного пенсійного страхування:
- довічна пенсія;
- довічна пенсія за договорами страхування довічної пенсії, укладеними з учасниками недержавних пенсійних фондів, які досягли пенсійного віку, за рахунок пенсійних коштів, облікованих на індивідуальних рахунках учасників недержавних пенсійних фондів;
- пенсія на визначений строк;
- одноразова пенсійна виплата.
9. Виплата довічної пенсії здійснюється страховиком застрахованій особі відповідно до умов договору добровільного пенсійного страхування протягом її життя. Договір страхування довічної пенсії може передбачати для вигодонабувача або спадкоємця застрахованої особи гарантований період виплат довічної пенсії, який починається від початку здійснення таких виплат застрахованій особі. У разі смерті застрахованої особи під час гарантованого періоду право на отримання пенсії на умовах, визначених договором страхування довічної пенсії, до кінця дії цього періоду має вигодонабувач (вигодонабувачи) або спадкоємець (спадкоємці) цієї застрахованої особи відповідно до законодавства. Договір страхування довічної пенсії може передбачати також інші умови здійснення страхових виплат вигодонабувачу або спадкоємцю застрахованої особи.
10. Договори страхування довічної пенсії, укладені з учасниками недержавних пенсійних фондів, які досягли пенсійного віку, визначеного відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, передбачає обов’язок страховика здійснювати регулярні, послідовні страхові виплати (довічні ануїтети) протягом життя застрахованої особи згідно з умовами договору страхування довічної пенсії. Перша страхова виплата з числа регулярних, послідовних виплат довічної пенсії (довічного ануїтету) за договорами страхування довічної пенсії, укладеними з учасниками недержавних пенсійних фондів після досягнення ними пенсійного віку, здійснюється страховиком у термін не більше 30 днів, починаючи з дати перерахування страховику пенсійних коштів учасника недержавного пенсійного фонду для оплати договору страхування довічної пенсії.
Страховик зобов'язаний пропонувати учаснику недержавного пенсійного фонду, який досяг пенсійного віку та виявив бажання укласти (оплатити) договір страхування довічної пенсії, на вибір такі види довічної пенсії: довічна пенсія на установлений період, довічна обумовлена пенсія, довічна пенсія подружжя. Страховик може пропонувати інші види довічної пенсії за бажанням учасника недержавного пенсійного фонду.
Довічна пенсія на установлений період - щомісячна страхова виплата, що здійснюється протягом життя застрахованої особи, але не менше ніж протягом 10 років з дня її призначення (встановлений період). У разі смерті застрахованої особи право на отримання такої довічної пенсії протягом встановленого періоду має її вигодонабувач (вигодонабувачі) або спадкоємець (спадкоємці), визначений згідно із законодавством.
Довічна обумовлена пенсія - щомісячна страхова виплата, що здійснюється протягом життя застрахованої особи і припиняється у разі її смерті. Якщо загальна сума страхових виплат, отримана застрахованою особою до дня смерті, є меншою ніж сума пенсійних коштів, перерахована страховику для оплати договору страхування довічної пенсії, то залишок пенсійних коштів виплачується вигодонабувачу (вигодонабувачам) або спадкоємцю (спадкоємцям), визначеному згідно із законодавством, відповідно до умов договору страхування довічної пенсії або як одноразова виплата.
23
Довічна пенсія подружжя - щомісячна страхова виплата, що здійснюється протягом життя застрахованої особи, а після її смерті - другому з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, протягом його життя у сумі, визначеній договором страхування довічної пенсії подружжя.
Хоча ці норми більше нагадують страхові продукти, але вони не заважають закону і варто їх залишити в тексті.
11. Одноразова страхова виплата за договором пенсійного страхування здійснюється страховиком у випадках, передбачених Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення”.
12. У разі смерті застрахованої особи до досягнення нею пенсійного віку, встановленого договором добровільного пенсійного страхування, такий договір припиняє дію відносно цієї застрахованої особи. Кошти застрахованої особи, які відповідають обсягу страхових резервів, сформованих за договором добровільного пенсійного страхування, виплачуються особі (особам), яка (які) є спадкоємцем (спадкоємцями) застрахованої особи, у вигляді одноразової виплати згідно із законодавством.
13. Страховики, які здійснюють страхування життя або страхування життя та добровільне пенсійне страхування, можуть пропонувати недержавним пенсійним фондам укладення договорів страхування життя учасників недержавних пенсійних фондів, якими передбачається страхування ризику настання смерті учасника недержавного пенсійного фонду або страхування ризику настання смерті та інвалідності учасника недержавного пенсійного фонду.
14. Зазначена у договорі добровільного пенсійного страхування ставка інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних.
15. Договорами пенсійного страхування обов’язково передбачається збільшення розміру страхових виплат на додаткові суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із пенсійного страхування. При цьому, в договорах пенсійного страхування повинні бути зазначені умови виплати додаткових сум (бонусів). Розподіл частини отриманого інвестиційного доходу, яка використовується для нарахування додаткових сум (бонусів), між договорами пенсійного страхування здійснюється страховиком пропорційно до суми математичного резерву за кожним договором страхування, яким передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на додаткові суми (бонуси).
Частина отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із пенсійного страхування, яка використовується страховиком на ведення справи, не може перевищувати 15% отриманого інвестиційного доходу. Частина отриманого інвестиційного доходу, що залишилась після відрахування страховиком частини отриманого інвестиційного доходу на ведення справи, обов’язково відраховується страховиком в математичні резерви та використовується для нарахування інвестиційного доходу за ставкою, зазначеною у договорі страхування, для нарахування додаткових сум (бонусів), а також, якщо це передбачено договором, для індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції.
16. Договором добровільного пенсійного страхування може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхових виплат протягом дії договору
24
пенсійного страхування за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.
Стаття 15. Персоніфікований облік застрахованих осіб за договорами пенсійного страхування
1. Страховик зобов'язаний відкрити індивідуальний пенсійний рахунок застрахованої особи протягом трьох робочих днів після укладення договору добровільного пенсійного страхування.
2. У системі персоніфікованого обліку індивідуальний пенсійний рахунок відкривається кожній застрахованій особі. Для ідентифікації застрахованої особи в номері індивідуального пенсійного рахунку використовується ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.
3. Порядок ведення та вимоги до персоніфікованого обліку застрахованих осіб за договорами добровільного пенсійного страхування визначається Уповноваженим органом.
4. Інформація з індивідуального пенсійного рахунку застрахованої особи зберігається страховиком на паперовому та електронному носіях протягом строку дії відповідного договору страхування, а після припинення дії договору - протягом десяти років, якщо інше не передбачено законодавством.
5. Страховик зобов’язаний надавати страхувальнику інформацію щодо розміру сформованих страхових резервів за договором добровільного пенсійного страхування на кожну застраховану особу.
Стаття 16. Дострокове припинення договору добровільного пенсійного страхування
1. Страховик зобов’язаний при достроковому припиненні дії договору добровільного групового пенсійного страхування відносно застрахованої особи перерахувати належні застрахованій особі кошти за її письмовою вимогою будь-якому суб’єкту недержавного пенсійного забезпечення або виплатити належну їй викупну суму. Перерахування коштів до суб’єкта недержавного пенсійного забезпечення за вимогою застрахованої особи здійснюється за її рахунок.
2. Кошти страхових резервів, що належать роботодавцю-страхувальнику та застрахованій особі, при достроковому припиненні дії договору добровільного пенсійного страхування, повертаються страховиком у вигляді викупної суми на умовах, визначених договором страхування.
3. У разі припинення страхувальником-фізичною особою сплати страхових внесків за договором добровільного пенсійного страхування через повну або часткову втрату працездатності та встановлення інвалідності І або ІІ групи дія договору добровільного пенсійного страхування може бути достроково припинена на вимогу страхувальника з виплатою йому суми сплачених страхових внесків за вирахуванням витрат страховика на ведення справи, а також з виплатою отриманного інвестиційного доходу, обчисленого відповідно до умов договору страхування, з урахуванням вимог цього Закону, за відповідний період накопичення коштів.
25
Стаття 17. Передача системи персоніфікованого обліку за договорами добровільного пенсійного страхування у випадку ліквідації або реорганізації страховика
1. Передача системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб та відповідної документації може здійснюватися страховиком у разі ліквідації, реорганізації, анулювання ліцензії, виданої страховику, дострокового припинення страхувальником дії договору добровільного пенсійного страхування та укладення договору добровільного пенсійного страхування з іншим страховиком, або укладання пенсійного контракту з пенсійним фондом або відкриття на користь застрахованої особи пенсійного депозитного рахунку в банківській установі.
2. Страховик зобов’язаний забезпечити передачу в повному обсязі системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб та відповідної документації, у тому числі звіту про операції, відображені на індивідуальному пенсійному рахунку застрахованої особи.
3. До передачі системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб та відповідної документації страховик зобов'язаний продовжувати виконання своїх зобов’язань.
4. Передача системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб та відповідної документації здійснюється у порядку, встановленому Уповноваженим органом.
5. Передача та виплата належних страхувальнику або застрахованій особі коштів страхових резервів здійснюється відповідно до їх заяви лише після затвердження Уповноваженим органом ліквідаційного балансу страховика і повинна бути проведена в строк не пізніше ніж протягом одного місяця з дня початку процедури ліквідації страховика.
6. У разі прийняття рішення про ліквідацію страховика його правління до початку процедури ліквідації цього страховика у термін, встановлений Уповноваженим органом, зобов’язаний повідомити про це рішення страхувальників, застрахованих осіб, та Уповноважений орган з обов’язковим повідомленням застрахованих осіб про дату початку і закінчення періоду ліквідації страховика.
7. Після отримання повідомлення про ліквідацію страховика страхувальники та застраховані особи у разі укладення ними договорів з іншими суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення повинні надіслати до ліквідаційної комісії копію договору добровільного пенсійного страхування, який був укладений із страховиком, що ліквідується, письмову заяву із зазначенням іншого страховика, пенсійного фонду, банку, куди повинні бути передані належні їм кошти страхових резервів. Разом з письмовою заявою страхувальник та застрахована особа надсилає копію договору добровільного пенсійного страхування, укладеного з іншим страховиком, пенсійного контракту, укладеного з пенсійним фондом, або договору про відкриття пенсійного депозитного рахунку в банківській установі. Страхувальник або застрахована особа повинні надіслати письмову заяву у строки, визначені Уповноваженим органом.
8. У разі укладення договору добровільного пенсійного страхування з іншим страховиком страхувальник або застрахована особа зобов’язана надати цьому страховику копію договору добровільного пенсійного страхування, укладеного із страховиком, що
26
ліквідується. Після передачі іншому страховику коштів страхових резервів, облікованих на індивідуальних пенсійних рахунках застрахованих осіб, договори добровільного пенсійного страхування, укладені з страховиком, що ліквідується, вважаються анульованими.
9. У разі ліквідації страховика кошти резервів із страхування довічної пенсії за договорами страхування, укладеними з учасниками недержавних пенсійних фондів, які досягли пенсійного віку, підлягають передачі іншому страховику, що здійснює страхування довічної пенсії, згідно з письмовою заявою страхувальника про переказ належних йому коштів страхових резервів на рахунок обраного ним страховика.
10. Разом з письмовою заявою про переказ коштів страхових резервів на рахунок іншого страховика страхувальник надає страховику, що ліквідується, копію договору страхування довічної пенсії, укладеного з іншим страховиком. Для укладення договору страхування довічної пенсії з іншим страховиком страхувальник подає цьому страховику довідку про обсяг належних йому коштів страхових резервів, видану страховиком, що ліквідується. У разі коли сума коштів страхових резервів, яка підлягає перерахуванню іншому страховику, не досягає розміру мінімальної суми пенсійних накопичень, встановленого Уповноваженим органом, страхувальник (в разі його смерті – спадкоємець) має право отримати належні йому кошти як одноразову виплату.
Стаття 18. Резерви за договорами пенсійного страхування
1. Страхові резерви за договорами добровільного групового пенсійного страхування, які формуються за участю страхових внесків, сплачених за рахунок коштів страхувальника-роботодавця, переходять у власність до застрахованої особи у наступному порядку:
а. до одного року дії договору страхування страхові резерви належать страхувальнику;
б. два роки дії договору страхування – 25% - 50% коштів страхових резервів належить застрахованій особі;
в. три роки дії договору страхування – 50% - 75% коштів страхових резервів належить застрахованій особі;
г. чотири роки дії договору страхування – 75% - 90% коштів страхових резервів належить застрахованій особі;
д. п’ять та більше років дії договору страхування – 100% коштів страхових резервів належить застрахованій особі.
Технічна помилка: а як буде виглядати ситуація від одного року до двох
2. Правила формування, обліку і розміщення страхових резервів, показники звітності страховиків встановлюються Уповноваженим органом. Кошти страхових резервів за договорами пенсійного страхування не є власністю страховика і відокремлюються від іншого майна страховика.
3. Страховик зобов’язаний обліковувати резерви за добровільним пенсійним страхуванням окремо від інших активів.
4. Облік договорів добровільного пенсійного страхування та договорів страхування довічної пенсії, які укладаються у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування ведеться страховиками окремо.
27
5. Інвестування коштів резервів за договорами страхування довічної пенсії, укладеними з учасниками недержавних пенсійних фондів, які досягли пенсійного віку, здійснюється в порядку, визначеному статтями 47 та 49 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».
6. Кошти резервів із пенсійного страхування не можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, та надаватися у вигляді кредиту.
7. Кошти резервів із пенсійного страхування не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами пенсійного страхування, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин.
Стаття 19. Медичне страхування (безперервне страхування здоров’я)
1. Медичне страхування (безперервне страхування здоров’я) - це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснювати відповідно до умов договору страхування:
а. страхові виплати застрахованій особі, що розраховуються виходячи із встановленої договором щоденної грошової допомоги - за період перебування у лікарні (незалежно від рахунків закладів охорони здоров’я);
б. страхові виплати застрахованій особі, що розраховуються виходячи із встановленої договором щоденної грошової допомоги на випадок втрати застрахованою особою заробітку у зв’язку з її непрацездатністю внаслідок хвороби або нещасного випадку. Розмір щоденної грошової допомоги на випадок втрати застрахованою особою заробітку у зв’язку з її непрацездатністю внаслідок хвороби або нещасного випадку розраховується виходячи з середньої заробітної плати за дванадцять місяців, які передують дню подачі заяви на виплату;
в. страхові виплати на оплату витрат, пов’язаних з тривалим медичним та побутовим доглядом за непрацездатною застрахованою особою;
г. страхові виплати на оплату витрат, пов’язаних з діагностуванням та лікуванням критичних захворювань (інфаркт міокарда, інсульт, онкологічні захворювання, ниркова недостатність, хвороби, які вимагають пересадки життєво важливих органів).
Таке визначення не відображає особливості саме лайфовського медичного страхування і може бути застосовоного і для ризикового. Мабуть треба вказати, що БСЗ в розумінні як вид страхування життя передбачає здійснення страхових внесків на протязі певного періоду (не менше 5 років) або довічно з метою постійного зростання розміру страхової суми, що забезпечує зростання переліку захворювань, витрати на лікування яких покриваються страховиком, а також інших витрат медико – діагностичного характеру. В договорах БСЗ може бути передбачено: поступове зменшення розміру тарифів відповідно до зростання термінів страхування, особливі умови щодо повторного лікуваня та лікування хронічних хвороб, умови виплати страхового відшкодування, включаючи виплату грошових сум страхувальникам чи застрахованим особам, оплату рахунків медичних та інших закладів, перерахування коштів асистуючим компаніям. .
Договори медичного страхування (безперервного страхування здоров’я) можуть передбачати також інші випадки, з настанням яких страховик зобов’язаний здійснювати страхові виплати.
28
2. Право на здійснення медичного страхування (безперервного страхування здоров’я) можуть отримати страховики, які мають:
а. ліцензію на провадження діяльності, пов'язаної із страхуванням життя;
б. актуаріїв, які відповідають вимогам законодавства, що виконують актуарні розрахунки, або укладені з такими актуаріями договори.
3. Договори медичного страхування (безперервного страхування здоров’я) укладаються на строк не менш як три роки і можуть передбачати здійснення страхових виплат протягом встановленого договором строку або довічно.
4. Договори медичного страхування (безперервного страхування здоров’я) можуть передбачати період очікування між початком дії договору та першою страховою виплатою.
5. Страховики можуть вимагати, щоб застрахована особа пройшла медичне обстеження або діагностичну перевірку з мінімальним ризиком для такої застрахованої особи, за винятком генетичних обстежень, з метою оцінки страхового ризику та визначення права на страхову виплату та розміру цієї виплати.
6. Страховик покриває витрати на обстеження та діагностичну перевірку, передбачені частиною четвертою цієї статті.
7. На вимогу застрахованої особи страховик зобов'язаний надати такій особі доступ до результатів перевірок, передбачених частиною четвертою цієї статті.
8. Окремий перелік резервів по медичному страхуванню (безперервному страхуванню здоров’я), а також порядок їх формування, обліку та розміщення визначає Уповноважений орган.
Розділи по пенсійному та медичному страхуванню потребують технічної редакції щодо уникнення повторів (наприклад, і там і там згадується про джентльменський нбір для отримання права на страхування – актуарій, ліцензія...). Треба все спільне винестив окрему статтю, а в статтях присвяченим цим видам подати тільки особливості. Також варто було виписати особливості такого виду як страхування до досягнення повноліття, зокрема бонусних тарифів при продовженні договорів після досягнення повноліття. Також такий вид як особливості страхування на період отримання позики або кредиту.
Розділ 3
Реєстрація, ліцензування та діяльність страховиків
Стаття 20. Попередній дозвіл на реєстрацію страховика як юридичної особи
1. Засновники страховика перед реєстрацією страховика як юридичної роботи зобов’язані отримати попередній дозвіл Уповноваженого органу шляхом попередньої реєстрації статуту страховика в Уповноваженому органі (далі - попередній дозвіл).
Смисл цього бюрократичного витвору важко пояснити, але ніде в Україні при ліцензуванні та реєстрації система попередніх дозволів не застосовується. Кому потрібна ця тяганина - не зрозуміло. Мабуть чиновникам середньої ланки.
29
2. Для отримання попереднього дозволу уповноважена особа майбутнього засновника (засновників) страховика подає до Уповноваженого органу:

1. заяву про надання попереднього дозволу за формою встановленою Уповноваженим органом;

2. копію рішення про створення страховика (протокол установчих зборів);

3. оригінал нотаріально засвідченого статуту;

4. проект бізнес-плану, в якому визначено види та характер діяльності, які планує здійснювати страховик після набуття статусу фінансової установи та отримання ліцензії на найближчі три роки, та стратегію діяльності на найближчі п’ять років згідно із вимогами, встановленими Уповноваженим органом;
Стратегія діяльності згідно чиїсь вимог це уже є нонсенс. Але не зрозуміло яке значення має стратегія діяльності до органів державного страхового нагляду. Чи може хтось із чиновників має надію, що засновники страховика напишуть там про відмив коштів. Як повинен реагувати регулятор, якщо хтось має намір займатись одним видом страхування, а хтось десятма. Чи може чиновник більше знається в стратегії тої чи іншої компанії, ніж її засновники. Тоді йому треба іти у бізнес. Короче зовсім не виправдана бюрократична закрутка, яка нічого не гарантує і не дає можливості для запобігання негативним явищам.

5. інформацію щодо ділової репутації та фінансового стану власників істотної участі страховика в обсягах та в порядку встановлену Уповноваженим органом;
Стосовно абстрактного поняття ділова репутація уже давалися коментарі в глосарію. Думається, що цей шкідливий суб’єктивізм може призвести до помсти та стукачества. Ну а фінансовий стан це вже протирічить будь – яким законодавчим нормам, а також принципам етики. А крім того, якщо такі власники все до копійки останньої вклали в акції страховика, то це привід щоб йому відмовити у ліцензії? Супербюрократичні викрутаси чиновника, якому хочеться дізнатись про фінансовий стан акціонерів.

6. відомості про майбутніх керівників, головного бухгалтера страховика та актуарія включаючи відомості щодо відповідності професійної придатності та ділової репутації цих осіб вимогам законодавства в обсягах та в порядку встановленому Уповноваженим органом;
Знову професійна придатність та ділова репутація. Знову бажання підглядатиу замочну скважину у спальні. Треба повернутись до чітких критеріїв6 освіта, стаж роботи, судимості, знання мов. І це чітко записатив законі, щоб потім не зовсім професійний та репутаційний чиновник нічого не видумував на зразок ващого відношення до політичних партій.

7. відомості за формою, в обсягах та порядку, встановлених Уповноваженим органом, про структуру власності юридичних осіб, які прямо або опосередковано матимуть істотну участь у страховику з метою ідентифікації кінцевих власників страховика та осіб, що матимуть значний вплив на діяльність страховика;
Як це виконати в разі якщо засновниками будуть відкриті акціонерні товариства в яких тисячі акціонерів ? Якщо іноземні засновники, де розголошення таких відомостей заборонено законом7 Що дає для для регулювання страхування досьє про засновників та акціонерів. Цей КГБізм не має нічого спільного із регулюванням фінансових ринків.

8. прооекти правил з добровільних видів страхування, які здійснюватиме страховик (не подається перестраховиками);

9. проект правил перестрахування;
Це уже щось нове в страховій теорії. Може автори цього положення колись бачили правила перестрахування. Цікаво було щоб вони склали типові для страховиків, щоб із цього получилось.

10. проект інвестиційної декларації страховика;
30
Це вважаємо зайвим вимагати. Є регулятивний акт про формування і розміщення резервів. Його треба дотримуватись, а реалізації конкретних напрямів інвестування в його межах – це вже особиста справа страховика.

11. проект положення про формування страхових резервів щодо видів страхування, які планує здійснювати страховик;
Це мабуть не положення, а проект плану щодо формування таких резервів. Але без напрямів щодо розміщення.

12. проект програми та правил проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

13. проекти інших документів передбаченими ліцензійними умовами провадження страхування та перестрахування затвердженими Уповноваженим органом необхідні для отримання ліцензії на певний вид страхування.
3. У випадку, коли майбутніми власниками істотної участі страховика є нерезиденти додатково подаються наступні документи:
1) нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення органу управління іноземного інвестора про участь у страховику в Україні;
2) письмову згоду на участь іноземного інвестора у страховику в Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, в якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора, якщо законодавством такої країни вимагається одержання зазначеного дозволу, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за кордон;
3) нотаріально засвідчений за місцем видачі витяг з торгового, судового або банківського реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію іноземного інвестора;
4) нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на кінець останнього повного календарного року. Якщо визначений висновок надається іноземною аудиторською організацією, яка не входить до переліку іноземних аудиторських організацій, визнаних Уповноваженим органом, то такий висновок має бути підтвердженим українською аудиторською організацією.
Документи, зазначені в пунктах 1, 2 (крім письмового запевнення іноземного інвестора), 3, 4 повинні бути легалізовані в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
4. У разі, якщо іноземний інвестор є фізичною особою, додатково подаються наступні документи::
1) письмова згода на участь іноземного інвестора у страховику в Україні, видана державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, якщо законодавством такої країни вимагається отримання зазначеного дозволу, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог законодавства країни його перебування щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за кордон. Письмова згода має бути легалізована в консульській установі України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) анкета, за формою встановленою Уповноваженим органом, яка повинна містити, зокрема, інформацію про відсутність судимості.
31
Якщо документи, зазначені в пункті 1-2 вище, складені іноземною мовою, вони повинні супроводжуватися нотаріально завіреним перекладом українською мовою.
5. Для прийняття рішення про надання попереднього дозволу або прийняття рішення про відмову у наданні попереднього дозволу Уповноважений орган має право витребувати від державних органів та інших осіб інформацію, необхідну для підтвердження джерел походження коштів, які використовуватимуться для формування статутного капіталу страховика, фінансового стану та ділової репутації власників істотної участі страховика, професійної придатності та ділової репутації керівників страховика та власників істотної участі страховика.
Такі речі потребують конкретизації – що саме буде вимагати Уповноважений орган. Бо може виявитись ситуація коли інші органи на законних підставах відмовляться видавати ту чи іншу інформацію (тут можна припустити і відмову через абсурдність запитів з боку чиновників Уповноваженого органу) і майбутньому страховику буде відмовлено. Заявлені запити надто серйозні – походження коштів це повноваження податкової поліції, фінансовий стан – аудит засновників, ділова репутація – абстрактне поняття (див. коментарі вище). Все це не має значення для роботи страховика. Це все одно, що не брати на навчання в школу дитину, якщо її батьки пють або бідні. Воно не принесе нічого, крім бюрократичної сваволі.
6. Державні органи, юридичні особи зобов’язані протягом 30 днів з дня отримання запиту Уповноваженого органу надати йому інформацію, передбачену частиною 5 цієї статті.
Такі зобов’язання не можуть вирішуватись спеціальними галузевими законами. Потрібно вносити такі норми до Кодексів. Але в принципі такі норми щодо зобов’язань одних органів іншим не є виправданимми, бо скоро кожен кожному буде повинен щось надавать, доповідать, робить, звітувать, пояснювать. Якась Цинська імперія 19 –го століття.
7. Рішення про надання попереднього дозволу або відмову у наданні попереднього дозволу приймається Уповноваженим органом не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів. Уповноважений орган може вимагати виправлення недоліків у поданих документах у випадку навяності останніх.
Все написано для знущання над бізнесом. Три місяці на попередній, три місяці на остаточний. Якесь регуляторне безумство. Або політика діючих компаній, щоб не допустити створення нових.
8. У випадку прийняття рішеня про надання попереднього дозволу Уповноважений орган повертає уповноваженій особі засновника (засновників) зареєстрований статут з метою його подальшої реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» 15 травня 2003 року N 755-IV.
Стаття 21. Підстави для відмови у наданні попереднього дозволу
1. Уповноважений орган може відмовити у наданні попереднього дозволу якщо:

1) подано неповний пакет документів, визначених цим Законом, недостовірну інформацію або подані документи не відповідають вимогам цього Закону чи нормативно-правовим актам Уповноваженого органу;

2) ділова репутація або фінансовий стан принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у страховику, не відповідають вимогам, встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу;
32

3) професійна придатність або ділова репутація керівників страховика, не відповідають вимогам, встановленим Уповноваженим органом;

4) у будь-якого засновника, що матиме істотну участь у страховику, відсутні власні кошти або не підтверджуються джерела походження коштів, необхідних для формування статутного капіталу страховика;

5) неможливо визначити всіх кінцевих власників, що матимуть пряму або опосередковану істотну участь у страховику;
2. Про відмову у попередньому погодженні уповноважена особа засновника (засновників) страховика повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав відмови протягом тримісячного строку з дня подання заяви та всіх необхідних документів. Після усунення причин, що були підставою для відмови у попередньому погодженні може бути подано повторну заяву.
Див. вище коментарі стосовно ділової репутації, фінансового стану, профпридатності, вивчення власників, трьох місяців.
Стаття 22. Внесення інформації про юридичну особу, яка має намір набути статусу страховика та фінансової установи та видача ліцензії на провадження страхування після отримання попереденього дозоволу та реєстрації як юридичної особи
1. У випадку отримання попереднього дозволу відповідно до статті 20 цього Закону уповноважена особа засновника (засновників) страховика має право здійснити всі необхідні дії з метою реєстрації юридичної особи, яка має намір набути статус страховика та фінансової установи та реєстрації випуску акцій.
2. Після реєстрації юридичної особи, яка має намір набути статус страховика та фінансової установи така особа подає до Уповноваженого органу наступні документи:

1. заяву про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховика та фінансової установи та видачу ліценцію (ліцензій) на страхування за формою встановленою Уповноваженим органом;

2. нотаріально засвідчену копію статуту зареєстрованого Уповноваженим органом відповідно до статті 20 цього Закону та зареєстрованого відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» 15 травня 2003 року N 755-IV;

3. довідку банку, що підтверджує розмір сплаченого статутного капіталу страховика;

4. бізнес-план, в якому визначено види та характер діяльності, які планує здійснювати страховик після набуття статусу фінансової установи та отримання ліцензії на найближчі три роки, та стратегію діяльності на найближчі п’ять років згідно із вимогами, встановленими Уповноваженим органом;

5. інформацію щодо ділової репутації та фінансового стану власників істотної участі страховика в обсягах та в порядку встановлену Уповноваженим органом;

6. відомості про керівників, головного бухгалтера страховика та актуарія включаючи відомості щодо відповідності професійної придатності та ділової репутації цих осіб вимогам законодавства в обсягах та в порядку встановленому Уповноваженим органом;

7. відомості за формою, в обсягах та порядку, встановлених Уповноваженим органом, про структуру власності юридичних осіб, які прямо або опосередковано мають
33

істотну участь у страховику з метою ідентифікації кінцевих власників страховика та осіб, що матимуть значний вплив на діяльність страховика;

8. затверджені правила з добровільних видів страхування, які здійснюватиме страховик (не подається перестраховиками);

9. затверджені правила перестрахування;

10. затверджені в установленому порядку програму та правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

11. інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених цим Законом та Уповноваженим органом;

12. затверджену інвестиційну декларацію страховика;

13. положення про формування страхових резервів щодо видів страхування, які планує здійснювати страховик;

14. перелік акціонерів, які володіють більше 10% статутног окапіталу страховика із зазаначенням відсотку капіталу, який належить кожному акціонеру, засвідчений з особою, яка веде облік права власності на акції страховика у депозитарній системі України.

15. нотаріально засвідчений сертифікат про реєстрацію випуску акцій страховика;

16. інші документи передбачені ліцензійними умовами провадження страхування та перестрахування затвердженими Уповноваженим органом необхідні для отримання ліцензії на певний вид страхування;
Коментарі з приводу пунктів 4 -7, 9-10, 12 -14 див. вище.
3. У випадку якщо у документи передбачені підпунктами 4-13 частини другої цієї статті не було внесено будь-яких змін після подання цих документів для отимання попереднього дозволу відповідно до статті 20 цього Закону Уповноважений орган зобов’язаний протягом 45 днів зобов’язаний внести інформацію про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховика та фінансової установи до державного реєстру фінанових установ та видати ліцензію на види страхування на які страховик подав заяву.
4. У випадку якщо у документи передбачені підпунктами 4-11 частини другої цієї статті були внесено будь-які зміни після подання цих документів для отимання попереднього дозволу відповідно до статті 20 цього Закону (включаючи зміну власників істотної участі або їх частку у статутному капіталу страховика або зміну керівників, головного бухгалтера або актуарія страховика або зміна даних бізнес-плану, правил страхування або правил перестрахування) Уповноважений орган зобов’язаний протягом 90 днів зобов’язаний внести інформацію про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховика та фінансової установи та видати ліцензію на види страхування на які страховик подав заяву або відмовити у внесенні інформацію про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховика та фінансової установи якщо такі зміни призвели до наслідків передбачених частиною першою статті 21 цього Закону.
Коментарі вище.
5. Юридична особа набуває статусу страховика після внесення Уповноваженим органом про неї інформації до державного реєстру фінансових установ та отримання ліцензії на страхування.
6. Уповноважений орган встановлює плату, пов’язану з розглядом документів для надання попереднього дозволу, внесення до реєстру фінансових установ та страховиків, видачі ліцензії на здійснення страхування, яка зараховується до Державного бюджету України.
34
Чому не Кабмін, як було раніше. Всюди бажання полазити своїми руками. Кабмін відповідальний за наповнення бюджету, тому це його прерогатива встановлювати розміри доходів.
Стаття 23. Статут страховика
1. Статут страховика складається з урахуванням положень цього Закону та законодавства про господарські товариства.
2. Статут страховика обов'язково має містити інформацію про:
1) види діяльності, які має намір здійснювати страховик;
2) розмір та порядок формування статутного капіталу страховика, види акцій страховика, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна);
3) структуру управління страховиком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;
4) положення про зовнішню аудиторську перевірку страховика;
5) положення про службу внутрішнього аудиту страховика.
3. Будь-які зміни до статуту страховика можуть бути зареєстровані лише після попередньго погодження з Уповноваженим органом шляхом реєстрації статуту у новій редакції в Уповноваженому органі. Уповноважений орган зобов’язаний y 10 денний строк повернути зареєсровану нову редакцію статуту або прийняти вмотивоване рішення про відмову у погодженні статуту.
Стаття 24. Ліцензування страховиків
1. Уповноважений орган видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування зазначених у статті 6 цього Закону.
2. Уповноважений орган видає перестраховикам єдину ліцензію на перестрахування, що дозволяє приймати ризики у перестрахування за всіма видами страхування.. Страховик має право приймати у перестрахування ризики за видами страхування на які страховик отримав ліцензії. Страховик не може отримати ліцензую на перестрахування додатково до ліцензії (ліцензій) на інші види страхування.
3. Ліцензія, видана страховику Уповноваженим органом, не підлягає передачі для використання іншими особами для здійснення страхування.
4. Ліцензії на всі види страхування та перестрахування видаються безстроково.
5. За видачу, переоформлення та видачу дубліката ліцензії щодо кожного виду страхування або перестрахування стягується плата в розмірі та порядку, встановленому Уповноваженим органом.. Плата за видачу ліцензій сплачується одноразово.
Плата за видачу, переоформлення та видачу дубліката ліцензії зараховується до Державного бюджету України.
Стаття 25. Документи необхідні для видачі ліцензії на страхування
35
1. Страховик, який має намір отримати ліцензію на провадження страхування додатково до ліценії (ліцензій) отриманих відповідно до статті 20 цього Закону звертається до Уповноваженого органу із заявою, встановленого зразка про видачу ліцензії.
2. Для отримання ліцензії страховик разом з заявою подає до Уповноваженого органу наступні документи:

1) аудиторський висновок аудитора, внесеного до реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, щодо підтвердження виконання страховиком вимог щодо платоспроможності та пруденційних нормативів;

2) правила з видів страхування (не подається перестраховиком);

3) інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених цим Законом та Уповноваженим органом;

4) бізнес-план, в якому визначено види та характер діяльності, які планує здійснювати страховик після отримання ліцензії на найближчі три роки, та стратегію діяльності на найближчі п’ять років згідно із вимогами, встановленими Уповноваженим органом;

5) положення про формування страхових резервів щодо видів страхування, які планує здійснювати страховик;

6) інші документи передбачені ліцензійними умовами провадження страхування та перестрахування затвердженими Уповноваженим органом.
3. Ліцензія на проведення операцій із страхування видається згідно з ліцензійними умовами провадження страхування та перестрахування, які затверджуються Уповноваженим органом. У ліцензійних умовах провадження страхування та перестрахування визначаються особливі вимоги щодо провадження такої діяльності та порядок видачі ліцензії..
4. Уповноважений орган повинен видати ліцензію або відмовитиу видачі ліцензії протягом трьох місяців з дати отримання всіх необхідних документів на отримання ліцензії на страхування від страховика.
Стаття 26. Залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду
1. Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

1. заява підписана особою, яка не має на це повноважень;

2. документи оформлені з порушенням вимог ліцензійних умов;

3. правила страхування не відповідають вимогам ліцензійних умов та чинному законодавству;

4. відсутні всі необхідні для отримання ліцензії документи.
2. Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду страховик повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії. Після усунення причин, що були підставою для внесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, страховик може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається у порядку, встановленому ліцензійними умовами.
36
Стаття 27. Підстави для відмови у видачі ліцензії страховику
Підставами для відмови у видачі ліцензії страховику є:

1. невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України;

2. наявність недостовірної інформації у документах, наданих страховиком на отримання ліцензії;

3. невиконання вимог щодо платоспроможності та пруденційних нормативів страховиками згідно вимог чинних нормативно-правових актів України;

4. наявність невиконаних приписів Уповноваженого органу;

5. інші підстави передбачені ліцензійними умовами провадження страхування та перестрахування затвердженими Уповноваженим органом.
Стаття 28. Підстави відкликання ліцензії
Підставами для відкликання ліцензії є:

1. заява страховика про анулювання ліцензії;

2. рішення про скасування державної реєстрації страховика;

3. виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих страховиком для одержання ліцензії, якщо така інформація вплинула на прийняття рішення про видачу ліцензії;

4. невідповідність ліцензійним умовам провадження страхування;

5. невиконання страховиком раніше наданого припису (розпорядження) Уповноваженого органу про усунення порушень;

6. нездійснення страховиком страхування відповідно до виданої ліцензії протягом 12 місяців з дати її видачі;

7. здійснення провадження страхування із порушенням законодавства;

8. припинення здійснення провадження страхування на період, що перевищує 6 місяців;
6 міся